БРАТАН
МИКОЛА ІВАНОВИЧ
[1935-2010]
поет |
Братан Микола Іванович народився у с. Семенівка Каховського району в родині сільського механізатора.
Закінчив Бериславське педагогічне училище, філологічний факультет Одеського державного університету. Працював у районних газетах, на обласному телебаченні.
М.І. Братан як письменник дебютував у 1961 році збіркою віршів "Смаглява Таврія". Він автор близько 50 книг віршів, художньої прози, драматичних творів, численних літературно-критичних статей, присвячених творчому доробку сучасних письменників, а також виставам різних театральних колективів. Життю і творчості Олеся Гончара присвятив нарис "Сила любові".
Поет не залишає поза увагою найприскіпливішого читача - дітей та юнацтво. Саме їм і присвячені дотепні, щиросердні і доступні дитячому світосприйняттю поезії збірок "Слон на стадіоні", "Равлик на пляжі", "Парасолька йде по місту", "Пригоди живої природи".
На вірші М.І. Братана написана ціла низка пісень професіональними і самодіяльними композиторами, серед яких: "Зароди, наша ниво" (муз. В.Телюка), "Ромашкова стежина" (муз. Є.Сівцова), "Листопад переходить дорогу" (муз. В. Другальова) та ін.
Його твори - це цілий світ бентежжя, палких дум, десятиліть боротьби за правду і людяність, високі гуманні почуття, зневага до тупості та зради. Внутрішній драматизм, який виникає від гострого прагнення гармонії в світі, у нашому суспільстві, у взаєминах поміж людей і таке ж відчуття у них дисонансів - це і є справжньою домінантою його творчості.
Письменник М. Шевченко пише: "Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії, культури свого краю, а ще постійна чесність у відстоюванні народних ідеалів - завдяки цьому він став певним символом свого краю. Отак скажімо, Полтавщина - це Володимир Малик, Чернігівщина - Станіслав Реп'ях, Закарпаття - Іван Чендей і Петро Скунць, Запоріжжя - Петро Ребро, а Херсон - звичайно ж, Микола Братан".
Лауреат премії імені А. Малишка М.І. Братан, за словами Л.П. Куліша, "вперто, твердо і надійно ввійшов в українську літературу. Перші віршовані твори засвідчували, що їх автор неординарний, непересічний поет, щиро закоханий в навколишнє життя з його радощами і прикрощами, болями й надіями... І в кожному творі гранично окреслювалась неперебутня любов до степових людей, серед яких народився й виріс, творчо змужнів письменник. А ще характерною ознакою поетичних і прозових творів митця є колоритне, своєрідне, незашмуляне слово..."
М.І. Братан завжди уособлював Таврію для письменників України, Білорусі, Росії, Дагестану, Узбекистану. Він переклав українською мовою антології поезій карачаєво-черкеських, чеченських та інгуських авторів, вірші з російської та білоруської мов, збірки єврейських, болгарських та угорських поетів. Видав книгу поетичних перекладів "Гостина" (2003 р.)
Поет - делегат VI, VII з'їздів СП СРСР та VI, VII, VIII з'їздів СПУ, з 1971 року - голова Херсонської організації Національної Спілки письменників України, нагороджений орденом "Знак пошани".
У 2004 році присвоєно почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України".
Протягом творчого життя митець виховав десятки молодих літераторів, патріотів України, займається громадською діяльністю, активно популяризує рідну мову і культуру.
Микола Іванович Братан належить до генерації поетів, які несуть у собі Україну. Для них вона - не красива назва, географія, а сутність життя. Його працездатність гідна подиву.
Автор поетичних книг: "Смаглява Таврія",
"Луни", "Відгомін", "Веселку - людям", "Від
першої особи", "Степові люди", "П'ята група крові",
"Експромти", "Експромти з посмішкою", "Царина",
"Я ще осіннім не став", "Семенівське шосе" та інших;
драматичних поем: "Туга", "Сліпий дощ", "Діалектика
природи, або ж Дисидент із КДБ", "Сердитий бог", "Їде
батько Махно", "Зорі падають в моря", "Сузір'я Плеяд",
"Колюча нива", "Махно в Парижі", "Лукавий сон",
"Берег Маклая" , "Побите серце"; прозових творів:
"Діждались весілля", "Бережина", "Далі буде" та
багатьох інших.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ
РОЗВІДКИ ПРО МИКОЛУ БРАТАНА
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана:
(літературно-мовознавче дослідження). - 2-ге вид., 2004. - 42 с.
Актуальність дослідження зумовлена посиленим
інтересом до літератури рідного краю. Метою літературно-мовознавчої праці
Олега Васильовича Олексюка є спроба проаналізувати та класифікувати творчий
доробок, визначити і обгрунтувати його проблематику, місце Миколи Братана в
літературному процесі.
Новизна роботи полягає у цілісному дослідженні творчості М. Братана. Методологічною основою "Поетики творів Миколи Братана" є принцип історизму. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-функціональ-ний та системний. Робота розрахована на широке коло читачів. Видання може бути використане на уроках літератури рідного краю, позакласного читання, на заняттях літературного гуртка, на конференціях, а також у вузівській практиці.
О.Олексюк. (передмова)
|
|
Щерба Т.М. Золота вага долі. Літературний портрет
Миколи Братана. - Херсон: Айлант, 2010. - 144 с.
Таврійський край багатий на мистецькі таланти. З-поміж людей, що є окрасою землі Херсонської - Микола Іванович Братан - поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладача, пісняр, наставник творчої молоді, Заслужений діяч мистецтва України, лауреат літературної премії ім. Андрія Малишка. У цій книжці подаються відомості про життєвий і творчий шлях непересічної постаті в українській літературі ХХ століття і сьогодення. |
Гончар Олесь (Олександр) Терентійович
Гончар Олесь (Олександр) Терентійович народився в
слободі Сухій Кобеляцького району Полтавської області в селянській родині.
Після закінчення семирічної школи працював в редакціях районних газет. Закінчив Харківський технікум журналістики ім. М. Островського, навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету ім. О.М. Горького, закінчив Дніпропетровський державний університет, навчався в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, працював головним редактором журналу "Вітчизна".
О.Т. Гончар учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеня та ін.
Літературну діяльність розпочав у студентські роки. Друкуватись почав на сторінках українських літературних журналів та дніпропетровської обласної газети "Зоря".
Перший роман-трилогія "Прапороносці" (кн. 1 – "Альпи", 1946; кн. 2 – "Голубий Дунай", 1947; кн. 3 – "Злата Прага", 1948) витримав понад 150 видань мовами народів колишнього СРСР та зарубіжних країн.
Твори О. Гончара "Альпи", "Голубий Дунай", "Злата Прага", "Людина і зброя" відзначенні державними нагородами.
Життя та творчість Олеся Гончара тісно пов'язані з Таврійським краєм. На матеріалі степового краю ним створені оповідання, новели, статті, а також романи й повісті: "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "Чари – комиші", "На косі".
У творах змальовані події дожовтневого періоду і громадянської війни, проблеми степових сіл і всього світу, повсякденний педагогічний подвиг та духовна краса сучасників, нелегкі долі і славні трудові звершення.
Герої О. Гончара – прості трудівники, які задумуються над сенсом життя, над призначенням людини, причетністю до історії краю.
Широка географія нашого краю постає з творів митця: Каховка, Нова Каховка, Чаплинка, Асканія-Нова, Хорли, Берислав, Гола Пристань, Цюрупинськ, Херсон...
Мешканцями Херсонщини О. Гончар неодноразово обирався депутатом до Верховної ради України та колишнього СРСР. Він часто бував у різних колективах області, зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції, з молодими виборцями, студентами.
О.Т. Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення спілки письменників, сприяв будівництву у Херсонської обласної наукової бібліотеки, яка нині за рішенням уряду носить його ім'я. При обласній книгозбірні створено "Гончарівську вітальню", де зібрано цікаві матеріали про життя та творчість письменника.
Твори О.Т. Гончара перекладені на багато мов народів світу.
Гончар Олесь Терентійович член Спілки письменників України з 1946 року.
Указом Президента України від 14 липня 2005 року йому присвоєно звання Герой України.
До бібліографічного списку включено літературу, в якій йдеться про зв'язок письменника з Херсонщиною.
Після закінчення семирічної школи працював в редакціях районних газет. Закінчив Харківський технікум журналістики ім. М. Островського, навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету ім. О.М. Горького, закінчив Дніпропетровський державний університет, навчався в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, працював головним редактором журналу "Вітчизна".
О.Т. Гончар учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеня та ін.
Літературну діяльність розпочав у студентські роки. Друкуватись почав на сторінках українських літературних журналів та дніпропетровської обласної газети "Зоря".
Перший роман-трилогія "Прапороносці" (кн. 1 – "Альпи", 1946; кн. 2 – "Голубий Дунай", 1947; кн. 3 – "Злата Прага", 1948) витримав понад 150 видань мовами народів колишнього СРСР та зарубіжних країн.
Твори О. Гончара "Альпи", "Голубий Дунай", "Злата Прага", "Людина і зброя" відзначенні державними нагородами.
Життя та творчість Олеся Гончара тісно пов'язані з Таврійським краєм. На матеріалі степового краю ним створені оповідання, новели, статті, а також романи й повісті: "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "Чари – комиші", "На косі".
У творах змальовані події дожовтневого періоду і громадянської війни, проблеми степових сіл і всього світу, повсякденний педагогічний подвиг та духовна краса сучасників, нелегкі долі і славні трудові звершення.
Герої О. Гончара – прості трудівники, які задумуються над сенсом життя, над призначенням людини, причетністю до історії краю.
Широка географія нашого краю постає з творів митця: Каховка, Нова Каховка, Чаплинка, Асканія-Нова, Хорли, Берислав, Гола Пристань, Цюрупинськ, Херсон...
Мешканцями Херсонщини О. Гончар неодноразово обирався депутатом до Верховної ради України та колишнього СРСР. Він часто бував у різних колективах області, зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції, з молодими виборцями, студентами.
О.Т. Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення спілки письменників, сприяв будівництву у Херсонської обласної наукової бібліотеки, яка нині за рішенням уряду носить його ім'я. При обласній книгозбірні створено "Гончарівську вітальню", де зібрано цікаві матеріали про життя та творчість письменника.
Твори О.Т. Гончара перекладені на багато мов народів світу.
Гончар Олесь Терентійович член Спілки письменників України з 1946 року.
Указом Президента України від 14 липня 2005 року йому присвоєно звання Герой України.
До бібліографічного списку включено літературу, в якій йдеться про зв'язок письменника з Херсонщиною.
Олесь Гончар
Він схожий на планету,
Відкриту та непізнану людьми.
У вічність відійшов, але не канув в Лету
І словом пристрасним іде на Ви
Супроти зла, нещирості, свавілля,
Супроти сірості й пустопорожньої брехні.
Своїм "Катарсисом", ніби чар-зіллям,
Лікує душі страхом знівечені. – Ні,
Не перекреслити нікому і ніколи
Його сповитих совістю думок.
А той, хто одягнув на очі шори
І втягує їдкого наклепу димок,
Хай спробує пройти тернистий шлях до Храму
З любов'ю до людей і до землі.
Хай відчинити спробує його масивну браму,
Спокутувавши гріх в досвітанковій млі.
А поки ми, заплутані в тенетах
Лжеправди, за софітами не бачимо Зорі
І молимося новим ідолам в багетах,
На сполох б'є Собор Його душі.
Відкриту та непізнану людьми.
У вічність відійшов, але не канув в Лету
І словом пристрасним іде на Ви
Супроти зла, нещирості, свавілля,
Супроти сірості й пустопорожньої брехні.
Своїм "Катарсисом", ніби чар-зіллям,
Лікує душі страхом знівечені. – Ні,
Не перекреслити нікому і ніколи
Його сповитих совістю думок.
А той, хто одягнув на очі шори
І втягує їдкого наклепу димок,
Хай спробує пройти тернистий шлях до Храму
З любов'ю до людей і до землі.
Хай відчинити спробує його масивну браму,
Спокутувавши гріх в досвітанковій млі.
А поки ми, заплутані в тенетах
Лжеправди, за софітами не бачимо Зорі
І молимося новим ідолам в багетах,
На сполох б'є Собор Його душі.
Лана Світ
Голобородько
Юрий Константинович
Судьба писателя
во многом характерна для его современников. Юрий Константинович Голобородько
родился 9 января 1927 года в селе Новотягинка Билозерского района в семье
сельского учителя. После переезда родителей в село Станислав Билозерского
района стал учиться в 1934 году в местной школе, семь классов которой закончил
на кануне Великой Отечественной войны.
Сын Юрия
Константиновича — Ярослав (в настоящее время доктор филологических наук,
академик Академии педагогических и социальных наук) жизненную одиссею отца
описал так: «Детские и подростковые годы его были обозначены грустью потерь и
жестокими испытаниями. Сразу после рождения сына, умерла его иметь, воспитанием
будущего писателя занимались отец и бабушка Агафия Федоровна, которая очень
любила внука и уделяла ему много внимания.
Когда Юрию было 14 лет, началась война, а с ней вскоре и немецкая оккупация. В этот период своей жизни Ю. Голобородько испытал скитания, находясь в немецких лагерях и работая на тяжелых работах. Освобожденный из неволи, добровольно вступил в ряды Советской Армии и принимал участие в боях на чехословацкой земле. По войне еще шесть лет охранял покой страны».
Когда Юрию было 14 лет, началась война, а с ней вскоре и немецкая оккупация. В этот период своей жизни Ю. Голобородько испытал скитания, находясь в немецких лагерях и работая на тяжелых работах. Освобожденный из неволи, добровольно вступил в ряды Советской Армии и принимал участие в боях на чехословацкой земле. По войне еще шесть лет охранял покой страны».
Писать Юрий
Голобородько стал во время военной службы. Первым приобщением к слову стали
корреспонденции и материалы для армейской газеты. В этот период он чувствует
тяготение к слову. Полностью закономерно, что после демобилизации вчерашний
воин решил получить гуманитарное образование, овладеть профессией, что
теснейшим образом связана с секретами литературного мастерства, и поступил на
историко-филологический факультет Днепропетровского университета, который
сыграл заметную роль в формировании его литературных вкусов.
Учеба в
университете стала важным этапом в литературном деле Юрия Голобородька. Особое
значение он уделяет журналистике, много пишет газетных материалов, активно
печатается в днепропетровских изданиях. Успешной журналистской деятельности
способствует и жизненный опыт Ю.Голобородька, что непосредственно отразился на
его литературном мастерстве — умению отыскать общественно важную тему или
проблему, находить интересные моменты в окружающей жизни — студенческой,
общественной, духовной.
Со студенческих
времен журналистика на многие десятилетия заняла важное место среди творческой
деятельности Ю. Голобородька. Закончив в 1956 году Днепропетровский
университет, Юрий Голобородько определенное время работает сначала учителем
сельской школы на Днепропетровщине, а затем в Херсонце заучем Широкобалкивской
школы, в небольшом селе, которое находится рядом со Станиславом, в котором
директором школы был его отец Кость Иосифович Голобородько, на то время уже
известный педагог, заслуженный учитель Украины.
Юрий
Голобородько писал корреспонденции, очерки и малую прозу: этюды, рассказы,
новеллы. С тех пор журналистика и письменность стали любимыми гранями его
одаренности.
В марте 1960
года в жизни нашего земляка состоялось событие, которое в значительной мере
повлияло на его последующее развитие. Он переходит на журналистскую работу. В
1963 г. возглавляет районную газету "Маяк" в г. Берислав на
Херсонщине, а впоследствии — молодежную газету "Ленинский флаг",
редактором которой был почти 7 лет. После этого в редакторской деятельности
Юрия Голобородька наступил перерыв. Однако не в творчестве. Он активно работает
в прозе.
Однако с 1992
года писатель опять возвращается к редакторскому амплуа и до сегодняшнего
времени редактирует херсонскую областную газету "Ветеран".
Одновременно работает над написанием новых художественных произведений, в
которых задевает важные проблемы настоящего. Его повести и рассказы, новеллы,
акварели, пастели, — это образец высокой духовности, заботливого отношения, к
слову, кропотливого труда в раскрытии внутреннего мира героев, отношения, к
действительности.
Ю.К.Голобородько
— член Национального союза писателей Украины с 1978 года. Он награжден орденами
Отечественной войны II ст., «За мужество», медалями «За трудовую доблесть», «За
победу над Германией» и другими. Грамотой Президиума Верховной Рады УССР. Также
удостоенный звания лауреата областной премии имени Ильи Кулика.
Ушел из жизни 3
мая 2009г.
Источник: Щерба Т.М. Юрій Голобородько: Літ. порт. - К. - Херсон: Просвіта, 2005. - С. 5 - 7
Произведения
Юрия Константиновича Голобородько:
Лавренев
Борис Андреевич
ЛАВРЕНЕВ Борис
Андреевич (1891-1959).
Русский советский писатель и драматург, более известный произведениями других жанров. Родился в Херсоне (Украина), окончил юридический факультет Московского университета, с началом первой мировой войны ушел на фронт (за рассказ "Гала Петер" был отправлен в штрафную часть), в 1918 г. добровольцем участвовал в боях за Киев, был ранен; служил также в политотделе Туркестанского фронта. По окончании Гражданской войны работал в печати (редактор газеты "Красная звезда"). Печататься начал с 1911 г., тяготел к футуризму, входил в литературную группу "Содружество". Член СП. Лауреат Государственной премии СССР (1946, 1960).
В творчестве Лавренева, видного деятеля соцреализма в 1930-50-е гг., к научной фантастики могут быть условно отнесены два произведения: занимательный и не лишенный литературных достоинств роман "Крушение республики Итль" (1925; 1926), описывающий победу в близком будущем пролетарской революции в мифической "южной" республике (см. Война, Социализм), а также пьеса "Мы будем жить!" (1930).
Лит.:
И.Л.Вишневская "Борис Лавренев" (1962).
В.Кардин "Борис Лавренев" (1981).
Русский советский писатель и драматург, более известный произведениями других жанров. Родился в Херсоне (Украина), окончил юридический факультет Московского университета, с началом первой мировой войны ушел на фронт (за рассказ "Гала Петер" был отправлен в штрафную часть), в 1918 г. добровольцем участвовал в боях за Киев, был ранен; служил также в политотделе Туркестанского фронта. По окончании Гражданской войны работал в печати (редактор газеты "Красная звезда"). Печататься начал с 1911 г., тяготел к футуризму, входил в литературную группу "Содружество". Член СП. Лауреат Государственной премии СССР (1946, 1960).
В творчестве Лавренева, видного деятеля соцреализма в 1930-50-е гг., к научной фантастики могут быть условно отнесены два произведения: занимательный и не лишенный литературных достоинств роман "Крушение республики Итль" (1925; 1926), описывающий победу в близком будущем пролетарской революции в мифической "южной" республике (см. Война, Социализм), а также пьеса "Мы будем жить!" (1930).
Лит.:
И.Л.Вишневская "Борис Лавренев" (1962).
В.Кардин "Борис Лавренев" (1981).
Анатолий Кичинский родился 4 апреля 1950 года в селе
Преображенци Чаплинского району на Херсоне. Закончил филологический факультет
Херсонского педагогического института (1972) и Высшие литературные курсы при
Литинститути им. О. М. Горького (1981). Член Национального Союза писателей
Украины и Ассоциации украинских писателей. Лауреат литературных премий им.
Павла Усенко и им. Бориса Нечерди, Шевченковской премии. Широко представленный
в журналах и антологиях не только украинскому читателю, но и зарубежным почитателям
поэзии в переводах многими языками мира.
Кичинский Анатолий на http://www.ukrlib.com.ua/sovr/book.php?id=74
Наталья Крофтс
Бродяга, побывавший более чем в пятидесяти
странах и живший в семи, от Америки до Австралии... А также:
Главный редактор литературной газеты "Интеллигент.
Санкт-Петербург"
Зав. отделом литературы и литературным порталом старейшей русскоязычной газеты Австралии "Единение" (Сидней) Член редколлегий литературных изданий в России, США и Финляндии
Родилась в г. Херсоне на Украине. Окончила МГУ в
России и Оксфордский университет в Англии.
Автор более 150 публикаций в русскоязычной
периодике. Работы были опубликованы в 15 странах, в том числе в таких изданиях
как «Литературная газета», журналы «Юность», «Новый журнал», «День и ночь»,
«Новый берег», «Интерпоэзия», «Австралийская мозаика» и многие другие.
Рассказы и стихи также публиковались в таких массовых изданиях, как
"Cosmopolitan Россия" и "Работница". Английская поэзия
вошла в четыре британские антологии.
Опубликованы два поэтических сборника: книга «Осколки» (2010)
вошла в коллекцию библиотеки отделения славистики Оксфорда, а сборник «Поэт эпохи динозавров» (2012)
вошёл в список «65 лучших книг 2012 года» в России.
Приходи.
Когда праздник
окончен, когда ты один.
Только жуткие
тени – из пыльных гардин.
Приходи.
Если в копоти
твой потускневший очаг,
Если даже себе
ты устал отвечать.
Приходи.
Приходи
помолчать.
Приходи
помолчать. И послушать дожди.
Мои пряди заснут
у тебя на груди.
Приходи.
Даже если
поймёшь, закрывая глаза:
Я – мираж
Эвридики, ушедшей назад.
Я шепчу тебе…
Нет. Это ветер гудит.
…Всё равно –
приходи.
Приходи.
***
Я – жёлтый
листик на груди твоей.
Меня на миг к
тебе прибило ветром.
Вот и конец. И
не найти ответа,
Зачем в тиши
изнеженного лета
Поднялся ветер
и, сорвав с ветвей,
Мне дал на миг
прильнуть к груди твоей.
Волкова
Валентина Константиновна
Народилася
Валентина Костянтинівна Волкова 19 лютого 1936 року в місті Житомирі, у родині
службовців. Навчалася у Львівському електромеханічному технікумі. Після одруження
(чоловік був військовим) 15 разів переїздили, за його призначеннями, по
колишньому Радянському Союзу (від Карпат до Камчатки, від Карелії до Криму..).
1960 року закінчила Самбірський культосвітній технікум. За фахом -
організатор-методист клубної роботи. 1973 року закінчила вечірній університет у
системі Вищої школи СРСР при Бікінському ДОСА. За фахом - психолог. Працювала у
Новосибірському театрі юних глядачів, на телебаченні «Високий замок» у Львові,
у різних Будинках культури Камчатки, на Далекому Сході – у містах Іман, пгт.
Лазо, м. Бікін (завідуючою бібліотеки), організатором культмасової роботи.
1976 року родина переїхала у Херсон. Захоплена ідеєю здорового способу життя, знаючи, що танці –найкращий вид спорту, працює спочатку у клубі Індустріального інституту (нині – технічний університет), де створює перший танцювальний клуб «Вогник», а потім, з підготованим колективом, переходить до Будинку Культури текстильників – організатором і керівником Спортивно-танцювального сімейного клубу «Оптиміст»(без обмеження віку). 1986 року переходить на роботу у Херсонське морехідне училище рибної промисловості ( організовує та керує спортивно - танцювальним клубом «Альтаїр»). 1990 року, у цьому ж училищі, вже відкривши для себе Нові Знання, бо ніколи не перестає вчитися, створює Просвітницьке товариство Живої Етики «ПОЛУМ'Я», пізніше - Народний театр «Голоси», далі - відео клуб «Наука та Жива Етика». Приділяє велику увагу збиранню репродукцій з картин Миколи та Святослава Реріхів, Тараса Шевченка, Архипа Куїнджі, К.Васильєва та інших. Проводить виставки. В 1985 році стала членом широко відомого у Херсоні Космічного товариства, що виникло відразу після польоту Юрія Гагаріна. З 2005 року - керівник Громадського Центру культури імені Лесі Українки ХМУ РП, що об,єднав вищеназвані форми під Девізом :
«Нічого немає
вище Істини, і Краса - вбрання її».
В цьому училищі вона працює і донині на громадських засадах. |
Комментариев нет:
Отправить комментарий